Рак сечового міхура займає 9 місце серед найбільш поширених злоякісних новоутворень. Пухлини сечового міхура зустрічаються в 3,8 рази частіше у чоловіків в порівнянні з жінками. Фактором ризику виникнення раку сечового міхура достовірно є тютюнопаління. У випадках поверхневого раку сечового міхура (Ta,Tis,T1) пацієнти підлягають ендоскопічному видаленню пухлини, шляхом трансуретральної резекції з подальшою внутрішньоміхуровою імуно- або хіміопрофілактикою. До препаратів внутрішньоміхурової імунотерапії відноситься вакцина БЦЖ-вакцина; хіміотерапії – доксорубіцин, мітоміцин С (див. розділ "ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ НОВОУТВОРЕНЬ").
У випадках локалізованих м’язево-інвазивних форм раку сечового міхура золотим стандартом залишається радикальна цистектомія. Вибір методу деривації сечі ґрунтується нa локалізації та об’ємі враження сечового міхура, наявності чи відсутності враження задньої уретри, уретерогідонефрозу, психо-емоційному стані пацієнта та ін.
У випадках поширеного раку сечового міхура, згідно рекомендацій EAU та NCCN, пацієнти підлягають хіміотерапії. Стандартними схемами хіміотерапії є Гем-Цист (гемцитабін, цисплатин) та MVAC (метотрексат, вінбластин, доксорубіцин, цисплатин) (див. розділ "ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ НОВОУТВОРЕНЬ").Схема Гем-Цист, згідно даних клінічних досліджень, володіє меншою токсичністю та кращими онкологічними результатами.
Перспективним напрямком системної терапії раку сечового міхура є імунотерапія з використанням моноклональних антитіл, що блокують хімічні ланки порушення апоптозу.