Держ формуляр ЛЗ

Міжнародна непатентована назва ЛЗ

Фармацевтична опіка, скерована на лікарів

Фармопіка, скерована на пацієнта

Рабепразол

Перед призначенням лікарського засобу слід виключити наявність злоякісної пухлини. Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, хто лікується більше 1 року), слід регулярно обстежувати. Лікування ІПП, включаючи рабепразол, підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими збудниками як Salmonella, Campylobacter та Clostridium dіfficille. Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається. Лікарям потрібно стежити за рівнем магнію у крові пацієнтів до початку та періодично протягом лікування. Може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла пацієнтів або наявності факторів ризику зниженої абсорбції вітаміну В12 при довготривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних с-томів. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може перешкоджати виявленню нейроендокринних пухлин. Під час лікування рабепразолом рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування, слідкувати за ф-цією щитовидної залози. Пацієнтам із ризиком остеопорозу слід проходити відповідне лікування та приймати вітамін D та кальцій.

У разі виникнення запаморочення, сонливості рекомендується уникати керування автомобілем та роботи  з іншими механізмами. Табл. не розжовувати або дрібнити, ковтати цілими. При виникненні уражень шкіри, особливо на ділянках, які підлягають сонячному впливу, що супроводжується артралгіями, пацієнту необхідно негайно звернутися за медичною допомогою, оскільки можливий розвиток підгострого ШЧВ.

Ралтегравір

Пацієнтів попередити про те, що лікування, яке проводиться, не виліковує ВІЛ-інфекцію та не перешкоджає передачі вірусу ВІЛ іншим особам ч/з кров, хоча ефективна супресія вірусу при АРВ терапії суттєво понижує ризик передачі інфекції при статевому контакті. Під час лікування препаратом продовжувати дотримуватися відповідних національних заходів безпеки для попередження передачі вірусу. Призначати з двома іншими активними АРВ препаратами, щоб мінімізувати можливість вірусологічної неефективності та розвиток резистентності. Дотримуватися запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з депресією або психіатричним захворюванням в анамнезі. Пацієнти з ХГВ або ХГС, які застосовують комбіновану АРВ терапію,  мають вищий ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних р-цій з боку печінки.  Повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу у пацієнтів з прогресуючим ВІЛ-захворюванням та/або при довготривалій комбінованій АРВ терапії. З обережністю призначати препарат пацієнтам з міопатією або рабдоміолізом в анамнезі або пацієнтам з факторами ризику. Тяжкі, потенційно небезпечні для життя і летальні шкірні реакції були зареєстровані у пацієнтів, які приймали ЛЗ одночасно з іншими ліками, пов’язані з такими реакціями; негайно припинити застосування ЛЗ та інших підозрюваних препаратів при появі ознак або симптомів тяжких шкірних або АР. Контролювати клінічний статус, включаючи рівні печінкових амінотрансфераз, та розпочати відповідну терапію.

Пацієнтам звертатися до лікаря, якщо виникає ломота або біль у суглобах, скутість суглобів або ускладнення рухів. Цей ЛЗ містить лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості галактози, повною недостатністю лактази або недостатнім всмоктуванням глюкози-галактози не можна засовстоувати цей препарат. У деяких пацієнтів виникало запаморочення під час застосування режиму лікування,  що включає даний ЛЗ. Запаморочення може впливати на здатність пацієнта керувати автотранспортом і працювати з механізмами.

Раміприл

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової с-ми з    аліскіреном    не    рекомендується    (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, змін ф-ції нирок); ф-цію нирок оцінювати до і під час проведення лікування та корегувати дозу; провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до  початку лікування; контроль електролітної рівноваги та кількості лейкоцитів у крові. Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності або с- мом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого у період вагітності визнано безпечним; як тільки буде діагностовано вагітність, лікування препаратом слід негайно припинити. Лкування раміприлом слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати при можливість виникнення кашлю внаслідок застосування препарату. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові.

Після прийому першої дози, подальшого підвищення   дози   не   бажано    керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами протягом кількох год. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Ранібізумаб

введення препарату повинен виконувати лише кваліфікований лікар-офтальмолог, який має досвід проведення інтравітреальних ін’єкцій; належна асептична техніка проведення ін’єкцій повинна бути обов’язковою; спостерігати за станом пацієнта впродовж тижня після проведення ін’єкції, щоб розпочати своєчасне лікування у випадку розвитку інфекційного ускладнення; транзиторне підвищення ВОТ впродовж 60 хв. після ін’єкції, тому ВОТ та показники перфузії диска зорового нерва слід перевірити і відповідно скоригувати; існує ризик виникнення імуногенності; не слід одночасно застосовувати з іншими препаратами анти-VEGF (судинний ендотеліальний фактор росту) (при введенні препарату в системний кровообіг або око); ведення препарату припиняють та не поновлюють раніше наступного запланованого введення у разі: зниження гостроти зору за найкращої корекції (ГЗНК) на   ≥

30 літер порівняно з попереднім обстеженням гостроти зору; ВТ≥ 30 мм рт. ст.; розриву сітківки; субретинального крововиливу, який досягнув центру ямки сітківки, або якщо розмір крововиливу становить ≥ 50 % загальної ураженої ділянки; виконаного або запланованого хірургічного втручання на очах протягом 28 днів до або після ін’єкції; терапію відміняють пацієнтам з регматогенним відшаровуванням сітківки або з макулярними отворами 3-4- го ступеня; лікування не рекомендується пацієнтам з тромбозом вен сітківки,з клінічними ознаками необоротної втрати зорових функцій внаслідок ішемії; підвищення ВТ відмічали впродовж 60 хв після ін’єкції, тому показники ВТ та перфузії диска зорового нерва перевіряти і відповідно коригувати.

може спричинити тимчасове порушення зору та вплинути на здатність керувати автотранспортом            або            іншими механізмами, тому пацієнти не повинні управляти автотранспортом та іншими механізмами              до              зникнення вищезазначених тимчасових с-томів; пацієнт повинен знати про необхідність негайно повідомляти про появу будь-яких ознак, які можуть  нагадувати ендофтальміт чи інші вищезазначені ускладнення; на початку терапії ранібізумабом бути обережним з факторами ризику розривів пігментного епітелію сітківки

Ранітидин

При наявності алергії на інші ЛЗ групи блокаторів Н2- рецепторів гістаміну можливі АР на ранітидин, тому при наявності гіперчутливості до інших ЛЗ цієї групи слід з обережністю застосовувати препарат. З обережністю застосовують ЛЗ при г. порфірії (в т.ч. в анамнезі), імунодефіциті, фенілкетонурії. У хворих літнього віку з порушеннями ф-ції печінки або нирок можливе порушення (сплутаність) свідомості, що зумовлює| необхідність зниження дози. Лікування препаратом може маскувати с- томи карциноми шлунка, тому перед початком лікування слід виключити наявність злоякісних новоутворень у шлунку. Необхідний регулярний нагляд за пацієнтами (особливо літнього віку та з вказівками в анамнезі на пептичну виразку шлунка і/або ДПК), які приймають ранітидин разом з НПЗЗ. У хворих літнього віку, осіб з хр. захворюваннями легень, ЦД або у осіб з ослабленим імунітетом спостерігалася підвищена схильність до розвитку позалікарняної пневмонії. Лікування препаратом відміняють поступово ч/з ризик розвитку с-му «рикошету» при різкій відміні. При одночасному лікуванні з теофіліном необхідно контролювати плазматичний рівень теофіліну, коригувати дозування.

Враховуючи, що у чутливих хворих при застосуванні ЛЗ можуть виникнути побічні р-ції (запаморочення, галюцинації, порушення акомодації), під час прийому ЛЗ слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами. Куріння тютюну знижує ефективність ранітидину. Не слід застосовувати хворим з печінковою недостатністю. Препарат містить лактозу, що слід враховувати пацієнтам, в яких встановлено непереносимість деяких цукрів. Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Репаглінід

Призначати у разі незадовільного контролю рівня глюкози у крові шляхом дотримання дієти та фізичних навантажень. Може спричинити розвиток гіпоглікемії. Перш ніж поставити діагноз вторинної недостатності, змінити дозу, перевірити ретельність дотримування хворим рекомендацій щодо режиму харчування та фізичних навантажень. Підбір доз ослабленим  і  виснаженим  хворим  проводити   ретельно, щоб запобігти розвитку гіпоглікемії.

Приймати внутрішньо перед кожним основним прийомом їжі. Вживати попереджувальних          заходів          для запобігання гіпоглікемії під час керування транспортними засобами; оцінити доцільність керування транспортними засобами.

Ретинол

При тривалому застосуванні контролювати біохімічні показники та час згортання крові; при лікуванні порушення сутінкового зору (куряча сліпота) застосовувати у комплексному лікуванні. З обережністю при тяжких ушкодженнях гепатобіліарної системи, г. і хр. гепатитах, захворюваннях, що супроводжуються порушенням згортання крові чи розвитком кровотеч, втратою організмом кальцію. Не застосовувати під час тривалої терапії тетрациклінами. Приймати за 1 год до або ч/з 4-6 год після прийому холестираміну.

Для нормального всмоктування вітаміну А необхідною умовою є наявність жирів у їжі. Жінкам, які приймали високі дози ретинолу, можна планувати вагітність не раніше ніж ч/з 6-12 місяців ч/з ризик неправильного розвитку плода під  впливом високого вмісту вітаміну А в організмі. Має властивість накопичуватися і протягом тривалого часу перебувати в організмі, тому не слід приймати препарат одночасно з ін. ЛЗ, які містять віт. А. Тривале щоденне застосування, особливо у великих дозах, може причинити розвиток гіпервітамінозу А. Зловживання алкоголем і тютюном порушує всмоктування препарату з травного тракту. ЛЗ містить соєву олію, при наявності алергії на арахіс або сою, не слід застосовувати цей лікарський засіб. Препарат приймати під наглядом лікаря.

Рибавірин

Терапію не слід починати, поки не буде отримано негативний результат тесту на вагітність. Застосовувати тільки за умов стаціонару зі спеціалізованим реанімаційним відділенням; медичному персоналу, який працює з препаратом, враховувати його тератогенність; у дослідженнях рибавірин, який містився в спермі, міг виявляти свою тератогенну дію при заплідненні яйцеклітин; жінки, які отримують лікування, та жінки - статеві партнерки чоловіків, які отримують лікування, мають щомісячно протягом усього періоду лікування та протягом 4 місяців та 7 місяців відповідно після завершення лікування проводити тести на вагітність, оскільки рибавірин не можна застосовувати вагітним; особливої уваги потребують пацієнти, які мають захворювання щитоподібної залози (тиреотоксикоз), депресію, схильність до суїциду (в анамнезі); лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові з лейкоцитарною формулою та кількістю тромбоцитів, аналіз електролітів, визначення вмісту креатиніну, функціональних проб печінки) проводити до початку терапії, на 2-му та 4-му тиж., в подальшому -  регулярно; при вирішенні питання про повторне лікування, лікарям необхідно ретельно оцінити переваги та ризик; не застосовувати як монотерапію; рівень сечової к-ти може підвищуватися внаслідок гемолізу, тому у пацієнтів ретельно моніторувати рівень сечової к-ти щодо розвитку подагри; слід оцінювати стан ССС перед початком лікування та протягом терапії. У разі будь-яких ознак погіршення з боку ССС терапію необхідно припинити.

жінки репродуктивного віку та їхні статеві партнери          мають          користуватися ефективними контрацептивними засобами під час лікування та протягом 4 міс. після завершення лікування; а протягом цього періоду потрібно щомісячно проводити стандартний тест на вагітність; якщо жінка завагітніє під час лікування або протягом 4 міс. після завершення лікування, то їй потрібно надати інформацію про значний ризик тератогенної дії рибавірину на плід; чоловіки-пацієнти та їхні партнерки репродуктивного віку мають користуватися ефективними контрацептивними засобами під час лікування препаратом та  протягом

7 міс. після завершення лікування; капс. містять лактозу, у разі встановленої непереносимості деяких цукрів слід проконсультуватися з лікарем перед прийомом ЛЗ; пацієнтам, у яких під час лікування          з’явилися          підвищена втомлюваність, сонливість або сплутаність свідомості, необхідно пам’ятати про можливий розвиток запаморочення та рекомендується уникати керування автотранспортом або працювати з іншими механізмами; надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму; ЛЗ не слід викидати у стічні води і побутові відходи, для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

Ривароксабан

Не рекомендується застосовувати пацієнтам з підвищеним ризиком виникнення кровотечі, у т.ч. при наявності: вродженої або набутої патології згортання крові; неконтрольованої тяжкої АГ; іншого захворювання ШКТ без виразок в активній стадії, що може потенційно призводити до геморагічних ускладнень (запальне захворювання кишечнику, езофагіт, гастрит та ГЕРХ); судинної ретинопатії; бронхоектазу або легеневої кровотечі в анамнезі. Не застосовувати препарат як альтернативу нефракціонованому гепарину у пацієнтів з легеневою емболією, що мають нестабільні гемодинамічні параметри або можуть проходити процедуру тромболізису чи легеневої емболектомії. При нейроаксіальній анестезії (епідуральній/спінальній анестезії) або виконанні спінальної/епідуральної пункції існує ризик розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, що може привести до тривалого чи незворотнього паралічу, у пацієнтів, які застосовують антитромботичні засоби для профілактики тромбоемболічних ускладнень. При виявленні неврологічного дефіциту необхідні термінова діагностика та лікування. Лікар повинен оцінити потенційну користь і ризик перед проведенням такого втручання у пацієнтів, які застосовують антикоагулянти або готуються до застосування антикоагулянтів з метою профілактики тромбозу. Відсутній клінічний досвід застосування 15 мг  та 20 мг ривароксабану у таких ситуаціях. Для зниження потенційного ризику кровотечі асоційованої із одночасним застосуванням ривароксабану та спинномозковою (епідуральною/спінальною) анестезією або пункцією необхідно брати до уваги фармакокінетичний профіль ривароксабану. Встановлення або  вилучення епідурального катетера або люмбальної пункції найкраще проводити, коли очікується слабкий антикоагуляційний ефект ривароксабану. Однак точний час досягнення достатнього зниження антикоагуляційного ефекту у  кожного пацієнта не відомий. Не рекомендується застосування ривароксабану пацієнтам із тромбозом в анамнезі з діагностованим антифосфоліпідним с-ромом; не слід застосовувати для тромбопрофілактики пацієнтіам, які нещодавно перенесли транскатетерну заміну аортального клапана; лікування в комбінації з іншими антитромбоцитарними засобами (прасугрелом або тикагрелором) не вивчалося і не рекомендується. Пацієнти після нещодавно перенесеної процедури реваскуляризації нижньої кінцівки з приводу симптомного ЗПА з попереднім інсультом або ТІА не досліджувалися, цим пацієнтам, які отримують подвійну антитромбоцитарну терапію, слід уникати застосування лікарського засобу.

Пацієнтам, у яких відзначаються випадки синкопального стану або запаморочення, не керувати автомобілем або працювати з іншими            механізмами.            Жінкам репродуктивного віку уникати вагітності під час лікування, препарат містить лактозу, пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, що супроводжуються непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа та мальабсорбцією глюкози-галактози, не застосовувати цей препарат.

Рилузол

не застосовувати ЛЗ пацієнтам з будь-якою іншою патологією, окрім бокового аміотрофічного склерозу. До початку та впродовж лікування визначати рівні трансаміназ сироватки крові, включаючи АЛТ; АЛТ визначати щомісяця впродовж перших 3-х місяців лікування, кожні 3 місяці впродовж решти першого року та періодично надалі; АЛТ частіше визначати у пацієнтів, у яких розвивається підвищення рівня АЛТ. Попередити пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про будь-яке захворювання, що супроводжується гарячкою. При гарячці негайно дослідити картину крові із визначенням кількості лейкоцитів та відмінити рилузол у разі виявлення нейтропенії. Попередити пацієнтів про можливість виникнення запаморочення або втрату свідомості у період лікування.

негайно повідомляти лікаря про будь-яке захворювання, що супроводжується гарячкою. Не рекомендується при порушеннях толерантності до вуглеводів, таких як вроджена галактоземія, с-м глюкозо-галактозної             мальабсорбції, лактазна недостатність, через вміст у плівковій оболонці табл. лактози. Не слід керувати автотранспортом або іншими механізмами під час  лікування препаратом.

Римантадин

У хворих епілепсією та у хворих, які приймають протисудомну терапію на фоні застосування ЛЗ, підвищується ризик розвитку епілептичного нападу. З обережністю призначають ЛЗ пацієнтам із захворюваннями ШКТ, рекомендоване зниження дози препарату. При показаннях в анамнезі на епілепсію та протисудомну терапію на тлі застосування римантадину підвищується ризик розвитку епілептичного нападу. У цьому разі дозу препарату зменшити. Якщо розвивається напад, застосування препарату припинити. Щоб  запобігти розвитку резистентності до препарату, лікування грипу припинити якомога швидше, зазвичай приблизно ч/з 5 днів або протягом 24-48 год після зникнення симптомів захворювання.

Утримуватися            від             керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами, оскільки можливі  запаморочення, головний біль або інші побічні ефекти з боку ЦНС. ЛЗмістить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не застосовувати препарат. Утримуватися від вживання напоїв, що вмістять алкоголь, оскільки можуть виникнути небажані реакції з боку ЦНС. У хворих епілепсією та у хворих, які приймають протисудомну терапію на фоні застосування ЛЗ, підвищується            ризик            розвитку епілептичного нападу.

Рисперидон

Пацієнтам, які не лікувалися рисперидоном перевірити переносимість ЛЗ.При стійкій агресії пацієнтам із хв. Альцгеймера від помірного до т. ступеня ЛЗ призначають лише для короткочасного застосування як доповнення до нефармакологічних заходів, які показали обмежену або нульову ефективність, за умови відсутності потенційної загрози заподіяння шкоди собі чи іншим.Не рекомендований пацієнтам літнього віку з деменцією, не показаний для лікування порушень поведінки, спричинених деменцією. Пацієнтам із деменцією іншого типу (не Альцгеймера) не рекомендується застосовувати рисперидон. Застосовувати з обережністю пацієнтам з підвищеним ризиком інсульту. При виникненні ознак або симптомів пізньої дискінезії розглядають можливість припинення прийому всіх антипсихотичних засобів. Пацієнтам, у анамнезі яких є клінічно значуще зниження кількості лейкоцитів у крові або лейкопенія/нейтропенія, спричинена ЛЗ, рекомендований моніторинг протягом перших кількох місяців застосування рисперидону та припинення терапії при перших симптомах зниження кількості лейкоцитів за відсутності інших причинних факторів.   Пацієнтам  з   клінічно   значущою нейтропенією контролювати появу симптомів гарячки чи інших ознак інфекції та розпочати лікування, якщо з’явилися подібні симптоми. Пацієнтам з тяжкою нейтропенією (абсолютна кількість нейтрофілів <1*109/л) припинити терапію рисперидоном та контролювати рівень лейкоцитів до його нормалізації. Якщо спостерігаються ознаки та симптоми пізньої дискінезії чи нейролептичного с-му - лікування відмінити. Зважувати небезпеку/користь при призначенні пацієнтам з хворобою Паркінсона або деменцією з  тільцями Леві, може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнтів, які лікуються спостерігати щодо симптомів гіперглікемії (полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а пацієнтів з ЦД - стосовно погіршення контролю рівня глюкози. Регулярно контролювати масу тіла пацієнта, можливе значне підвищення маси тіла. З обережністю застосовувати пацієнтам з існуючою гіперпролактинемією та пацієнтам з можливою пролактинзалежною пухлиною; з епілептичними нападами або іншими станами в анамнезі, що потенційно знижують судомний поріг. Можливий розвиток пріапізму. З обережністю пацієнтам у яких можливе підвищення t° тіла, внаслідок активного фізичного навантаження, надмірної дії тепла, одночасної терапії антихолінергічними ЛЗ або зневоднення через ризик порушення терморегуляції організму. Можливі фактори ризику венозної тромбоемболії оцінювати перед та впродовж лікування та вживати превентивних заходів. Для пацієнтів, у яких не спостерігається відповіді на лікування, слід розглянути інші варіанти лікування, включаючи припинення застосування рисперидона.

Може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати автомобілем та працювати зі складними механізмами через потенційну дію на нервову систему та зір. У процесі лікування рекомендується утримуватися             від             керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату. Пацієнтів та їх оточення необхідно попередити про необхідність термінового повідомлення симптомів і ознак потенційних цереброваскулярних розладів, зокрема про раптову слабкість або оніміння обличчя, рук або ніг, порушення мови або зору. Табл.: містять лактозу, пацієнти зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або с-м мальабсорбції глюкози-галактози не повинні приймати ЛЗ табл. вкриті оболонкою.Містять барвник оранжево-жовтий  S  (E  110),  який    може викликати АР. Прийом їжі не впливає на абсорбцію ЛЗ.

Ритонавір

Не є ЛЗ безпосередньо проти ВІЛ-1 або СНІД. У пацієнтів, які отримують ритонавір або іншу АРВ терапію, можуть продовжувати розвиватися інфекції, що спричиняються умовно-патогенними мікроорганізмами, та  інші  ускладнення ВІЛ-1 інфекції. Необхідно вжити профілактичні заходи відповідно до керівництва національних компетентних органів, щоб уникнути передачі інфекції. У випадку розвитку діареї рекомендоване додаткове обстеження. Повідомлялося про випадки вперше діагностованого ЦД, гіперглікемії та загострення наявного ЦД на тлі лікування інгібіторами протеази. Під час  клінічного огляду звертати увагу на ознаки жирового перерозподілу, зважати на показники ліпідів у сироватці крові і глюкози в крові натще,відхилення показників ліпідів потребують прийнятого у клінічній практиці лікування. При встановленні діагнозу панкреатит терапію препаратом припинити.

Хворих на гемофілію попереджати про можливість підвищення кровоточивості. Під час АРВ терапії можливе збільшення маси тіла і рівнів ліпідів та глюкози в крові. Такі зміни можуть бути частково пов'язані  з контролем захворювання і способом життя. Необхідно моніторити рівень глюкози в крові. Якщо хворий відчуває біль у суглобах, скутість у суглобах або труднощі при русі, звернутися до лікаря. Оскільки сонливість та запаморочення є відомими побічними реакціями при застосуванні ритонавіру, це необхідно врахувати під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Ритуксимаб

Пацієнтів необхідно регулярно оглядати на предмет будь- яких нових чи посилення існуючих неврологічних симптомів або ознак, що можуть свідчити про прогресуючу мультифокальну лейкоенцефалопатію (ПМЛ). При підозрі на ПМЛ слід призупинити подальше лікування до виключення діагнозу ПМЛ. Лікар повинен спостерігати за підозрілими симптомами ПМЛ, які пацієнт може сам не помітити (напр., когнітивні, неврологічні чи психіатричні симптоми). Потрібно повідомити родичів та близьких осіб про лікування, оскільки ті можуть помітити симптоми, на які пацієнт не звернув увагу. При розвитку ПМЛ лікування препаратом необхідно остаточно припинити. З  обережністю проводити лікування пацієнтів із високою пухлинною масою або з великою кількістю (≥25 х 109/л) циркулюючих злоякісних клітин, у яких може спостерігатися підвищений ризик особливо тяжкого с-му вивільнення цитокінів, якщо під час 1-го циклу або будь-якого з наступних циклів у таких пацієнтів кількість лімфоцитів залишається >25 х 109/л, необхідно розглянути можливість застосування зменшеної швидкості інфузії для 1-ї інфузії або розділити введення препарату на 2 дні. При розвитку тяжкого с-му вивільнення цитокінів слід негайно перервати інфузію і застосувати інтенсивне симптоматичне лікування. Інфузійні небажані явища усіх типів є оборотними при перериванні інфузії ритуксимабу і при застосуванні жарознижувальних, антигістамінних ЛЗ, кисню,  в/в введення фіз. р-ну або бронходилятаторів, глюкокортикоїдів. ЛЗ для лікування р-цій гіперчутливості (адреналін, антигістамінні пр-ти та глюкокортикоїди) повинні бути наготові для негайного застосування у  випадку АР на фоні введення препарату. Під час інфузії може виникати артеріальна гіпотензія, тому  слід утриматись від прийому гіпотензивних препаратів протягом 12 год. до інфузії препарату. Під час лікування необхідно регулярно проводити повний ЗАК з підрахунком кількості нейтрофілів та тромбоцитів, з обережністю призначати препарат хворим з числом нейтрофілів менш ніж 1,5 х 109/л та/або числом тромбоцитів менше 75 х 109/л. Не слід вводити пацієнтам із г. тяжкими інфекціями (туберкульоз, сепсис та опортуністичні інфекції), з обережністю застосовувати пацієнтам з рецидивуючими чи хр. інфекціями в анамнезі або з основними захворюваннями, що можуть посилювати схильність пацієнтів до тяжких інфекцій. Протягом   післяреєстраційного періоду повідомлялось про серйозні вірусні інфекції у пацієнтів із ГПА/МПА, які отримували лікування ритуксимабом. Носії вірусу гепатиту В та пацієнти з гепатитом В в анамнезі потребують ретельного спостереження на предмет клінічних та лабораторних ознак активної інфекції ВГВ під час та протягом декількох місяців (до семи) після терапії. Пацієнтам з неходжкінською лімфомою, хр. лімфолейкозом та РА вакцинація живими вірусними вакцинами не рекомендується, можна застосовувати вакцини, що не містять живих вірусів. Вакцинацію слід завершити не менше, ніж за 4 тижні до першого введення препарату. При виникненні тяжких р-цій з боку шкіри (токсичний епідермальний некроліз, с-м Лайєла, с-м Стівенса- Джонсона) лікування слід відмінити назавжди. Застосування ритуксимабу у пацієнтів з РА, які раніше не отримували лікування метотрексатом, не рекомендується. Пацієнтам з РА премедикацію необхідно проводити перед кожною інфузією препарату (вводять аналгетики/антипіретики, антигістамінні ЛЗ, ГКС), з метою зменшення частоти і тяжкості інфузійних р-цій. Слід ретельно спостерігати пацієнтів із захворюваннями серця в анамнезі, а також пацієнтів, у яких раніше виникали серцево-легеневі побічні р-ції.Залежно від ступеня тяжкості інфузійних р-цій і обсягу необхідного втручання рекомендується тимчасове переривання або відміна лікування препаратом У більшості випадків, коли симптоми будуть повністю купірувані, інфузію можна поновити із зменшенням швидкості на 50 % (напр., зі 100 мг/годину   до 50 мг/годину). Після застосування ЛЗ можливі випадки ентеровірусного менінгоенцефаліту, включаючи летальні випадки.Ч/з ризик хибнонегативних результатів серологічного тестування інфекцій слід розглянути альтернативні методи діагностики у разі виникнення с-мів, що свідчать про рідкісне інфекційне захворювання,  зокрема вірус Західного Нілу і нейробореліоз.

Утриматися від прийому лікарських препаратів проти артеріальної гіпертензії протягом12 год. перед вливанням ритуксимабу. Особи, які доглядають за хворим повинні спостерігати  за підозрілими когнітивними, неврологічними чи психіатричними симптомами. Побічні р- ції свідчать про відсутність або незначний вплив ЛЗ на здатність керувати транспортними засобами та працювати з ін. механізмами.

Рифабутин

Не призначати для профілактики МАС-інфекції пацієнтам з активним туберкульозом. При діагностиці, крім рентгенографії грудної клітки та серологічного дослідження мокротиння, досліджувати посів крові, посів сечі  або біопсію підозрілих лімфатичних вузлів при діагностиці туберкульозу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Одразу обстежувати пацієнтів зі скаргами, пов’язаними з активним туберкульозом, та тих, які приймають рифабутин з профілактичною метою, щоб такі пацієнти могли отримати ефективну та зручну схему прийому препаратів проти туберкульозу. Призначення рифабутину як єдиного засобу для пацієнтів з активним туберкульозом, ймовірно, призведе до розвитку стійкості туберкульозу як до рифабутину, так і до рифампіцину. У всіх пацієнтів, у яких виникла діарея під час застосування а/б, розглянути можливість розвитку СДАД. Якщо є підозри або підтвердження СДАД, то застосування а/б, дія яких не спрямована на C. difficile, припинити. Моніторинг вживання рідини та а/б C.difficile і обстеження хірургом повинні бути призначені за клінічними показаннями. Лікування може  бути пов’язане з виникненням нейтропенії, тромбоцитопенії, лікарям періодично направляти на гематологічні дослідження пацієнтів, які отримують рифабутин як профілактичний засіб, пацієнтів попереджати про ознаки та симптоми МАС-інфекції та туберкульозу, а також про необхідність консультації лікаря, якщо вони мають нові скарги, що відповідають зазначеним хворобам.

М’які контактні лінзи можуть змінити колір. Може забарвлювати сечу, кал, слину, мокротиння, піт, сльози та шкіру в коричнево-помаранчевий колір. При застосуванні рифабутину іноді можливі симптоми, які асоціюються з міозитом і увеїтом, тому пацієнтам рекомендовано повідомляти своїх лікарів, якщо вони мають ознаки або симптоми цих хвороб; після прийому останньої дози а/б можуть з’явитися водянисті та кров’янисті випорожнення (з або без виникнення спазмів шлунка та гарячки), якщо це відбувається, пацієнту якомога швидше звернутися до лікаря.

Рифаксимін

Рифаксимін неефективний при лікуванні кишкових  інфекцій, спричинених інвазивними кишковими патогенами, такими як Campylobacter jejuni, Salmonella spp. та Shigella spp., які зазвичай спричиняють діарею, що супроводжується лихоманкою, кров’янистими та дуже частими     випорожненнями.     Якщо     симптоми      діареї погіршуються або не покращуються протягом 48 год., застосування препарату слід відмінити і призначити альтернативну а/б терапію. Майже для всіх антибіотиків, включаючи рифаксимін, повідомлялося про випадки діареї, спричиненої Clostridium difficile (CDAD). Рифаксимін слід призначати з обережністю одночасно з інгібіторами глікопротеїну-Р, такими як циклоспорин.

Може забарвлювати сечу у червонуватий колір. Якщо сумісне призначення з варфарином необхідне, слід проводити ретельний моніторинг МНС, додаючи або відміняючи рифаксимін. Для підтримання бажаного  рівня  антикоагуляції  може бути необхідним коригування дози пероральних антикоагулянтів. Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.  Якщо під час лікування препаратом спостерігається запаморочення або сонливість, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами.

Рифаміцин

Необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій щодо належного застосування а/б при лікуванні цим ЛЗ; місцеве застосування антибактеріальних препаратів може спричинити сенсибілізацію до активних речовин і призвести до системних р-цій; необхідно негайно припинити застосування препарату, якщо виникли висипи на шкірі або інші системні прояви АР; перед застосуванням крапель  слід зігріти флакон, потримавши його у долоні, щоб уникнути неприємного відчуття, пов’язаного  з потраплянням холодної рідини до вуха; нахилити голову, закапати потрібну кількість крапель у вухо, кілька разів трохи відтягнути мочку вуха; тримати голову нахиленою біля 5 хв. для покращення потрапляння р-ну у слуховий прохід.

необхідно           негайно           припинити застосування препарату, якщо виникли висипання на шкірі або інші системні прояви алергічних р-цій; не ковтати розчин, не використовувати у вигляді ін’єкцій; під час застосування слід уникати торкання края капельниці як пальцями, так і вухом, щоб зменшити ризик інфекції; якщо с-томи не зникають після 10-денного курсу лікування, пацієнт має звернутися до лікаря на предмет перегляду стратегії лікування; слід уникати контакту препарату з одягом, тому що р-н може залишати плями на тканині; не виявлено випадків впливу на швидкість р-ції при керуванні автотранспортними засобами та іншими механізмами; перед застосуванням крапель слід зігріти флакон, потримавши його у долоні, щоб уникнути неприємного відчуття, пов’язаного з потраплянням холодної рідини до вуха; нахилити голову, закапати потрібну кількість крапель у вухо, кілька разів трохи відтягнути мочку вуха; тримати голову нахиленою біля 5 хв. для покращення потрапляння р-ину у слуховий прохід; не вводити препарат під тиском; після завершення лікування флакон слід викинути, не потрібно зберігати для повторного застосування в подальшому.

Рифампіцин

Застосовувати під пильним наглядом пульмонолога або іншого відповідно кваліфікованого лікаря. У дорослих, які вже лікували туберкульоз рифампіцином, проводити початкові вимірювання печінкових ферментів, білірубіну, креатиніну в сироватці крові, повного аналізу крові та кількості тромбоцитів. Пацієнти повинні перебувати під наглядом щонайменше протягом місяця під час лікування, необхідно провести їх опитування щодо симптомів, пов’язаних із побічними р-ціями. Пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом, оскільки при інтермітуючій схемі терапії (< ніж 2-3 р/тижд.) зростає ризик розвитку імунологічних р-цій, включаючи анафілактичний шок. Під час антитуберкульозної терапії повідомляли про тяжкі системні р-ції гіперчутливості, включаючи летальні випадки, такі як медикаментозне висипання з еозинофілією і системними проявами (DRESS-с-м). Після початкового поліпшення стану під час терапії інфузією рифампіцину симптоми можуть знову погіршитися. У хворих було виявлено клінічне або рентгенологічне погіршення наявних туберкульозних уражень або розвиток нових. Ці реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців від початку лікування туберкульозу. Такі реакції зазвичай  не вказують на невдачу лікування.Причина цієї парадоксальної реакції досі не відома, але нею може бути підвищена імунна відповідь. У разі підозри на парадоксальну реакцію за необхідності розпочати симптоматичну терапію для придушення  підвищеної імунної відповіді. Крім того, рекомендується продовження запланованої комбінованої терапії туберкульозу. Рифампіцин може спричинити вітамін-К-залежну коагулопатію та сильну кровотечу. Для пацієнтів із підвищеним ризиком кровотечі рекомендується моніторинг виникнення коагулопатії. Слід розглянути необхідність додаткового введення вітаміну К (дефіцит вітаміну К, гіпопротромбінемія).

Ранні прояви гіперчутливості, такі як гарячка, лімфаденопатія або інші порушення (включаючи еозинофілію, порушення печінки), можуть існувати, навіть якщо висипання не є очевидним, при наявності таких симптомів пацієнту негайно звернутися до лікаря.Були повідомлення про зв’язок загострень порфірії з терапією рифампіцином. Під час лікування                            рифампіцином          зуби, мокротиння, піт, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко забарвлювати м’які контактні лінзи. Не застосовувати пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушеннями мальабсорбції глюкози- галактози. Можливе виникнення порушення координації рухів, порушення зору, тому у разі виникнення даних р-цій утримуватися             від             керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами.

Рицинова олія

Спеціальних рекомендацій немає

Якщо застосовувати для очищення кишечнику перед діагностичними процедурами, вжити його за 6 год до процедури. Якщо с-томи захворювання не зникли під час застосування ЛЗ або спостерігаються    будь-які    побічні    р-ції, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Розувастатин

У пацієнтів, які приймають ЛЗ у дозі 40 мг, слід регулярно перевіряти ф-цію нирок; міалгія, міопатія та зрідка рабдоміоліз, можливі у пацієнтів, які приймали препарат у будь-яких дозах, особливо більше 20 мг; якщо вихідні рівні КК значно підвищені (>5 разів вище ВМН), протягом  5-7 днів необхідно зробити повторний аналіз, щоб підтвердити результати; якщо результати повторного аналізу підтверджують, що вихідне значення КК більше ніж в  5 разів перевищує ВНМ, застосування ЛЗ починати не слід; з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до міопатії/рабдоміолізу, до факторів такого ризику належать: порушення ф-ції нирок; гіпотиреоз; наявність в особистому або родинному анамнезі спадкових захворювань м’язів; наявність в анамнезі міотоксичності на фоні застосування інших інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази або фібратів; зловживання алкоголем; вік > 70 років; ситуації, що можуть призвести до підвищення рівнів препарату у плазмі;  супутнє застосування фібратів. У таких пацієнтів  пов’язаний із лікуванням ризик потрібно оцінювати, порівнюючи з очікуваною користю, також рекомендується клінічний моніторинг. В період лікування пацієнтів слід попросити негайно повідомляти про м’язовий біль, слабкість або судоми невідомої етіології, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою; у таких пацієнтів потрібно вимірювати рівні КК. Застосування препарату слід припинити, якщо рівні КК значно підвищені (>5 × ВМН) або якщо симптоми з боку м’язів тяжкі та спричиняють щоденний дискомфорт (навіть якщо рівні КК ≤ 5 × ВМН); у разі зникнення с-мів та повернення рівня КК до норми можна поновити терапію препаратом або альтернативним інгібітором ГМГ-КоА-редуктази у найменшій дозі та під ретельним наглядом. Можливі випадки імуноопосередкованої некротизуючої міопатії (ІОНМ) під час або після терапії розувастатином; підвищення частоти міозиту та міопатії можливі у пацієнтів, які приймали інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази разом із похідними фіброєвої к-ти, застосовувати розувастатин у комбінації із гемфіброзилом не рекомендується; доза 40 мг протипоказана при супутньому застосуванні фібратів. Не слід застосовувати спільно з системними препатами фузидової к-ти або протягом 7 днів після припинення лікування нею; пацієнтам, у яких застосування системної фузидової к-ти вважається життєво необхідним, лікування статинами слід припинити на весь термін лікування, а терапію статинами можна повторно поновити ч/з сім днів після останньої дози фузидової к-ти. Не слід застосовувати пацієнтам із г.серйозними станами, що свідчать про міопатію або можливість розвитку ниркової недостатності внаслідок рабдоміолізу (сепсис, гіпотензія,  велике хірургічне втручання, травма, тяжкі метаболічні, ендокринні та електролітичні розлади або неконтрольовані судоми). З обережністю застосовувати пацієнтам, які зловживають алкоголем та/або мають в анамнезі захворювання печінки; рекомендовано перевіряти біохімічні показники  ф-ції печінки перед початком лікування та ч/з 3 місяці потому; застосування слід припинити або зменшити дозу, якщо рівень трансаміназ у сироватці більше ніж  втричі перевищує верхню межу норми. У пацієнтів із вторинною гіперхолестеринемією, зумовленою гіпотиреозом або нефротичним с-ромом, слід спочатку вилікувати основну хворобу, перш ніж починати терапію лікарським засобом; якщо на фоні лікування розвивається серйозне ураження печінки з клінічною симптоматикою та/або гіпербілірубінемією чи жовтяницею, негайно припинити прийом розувастатину, якщо інші причини не виявлено, не поновлюйте лікування. Слід обміркувати як користь від зниження рівня ліпідів за допомогою препарату у пацієнтів із ВІЛ, які отримують інгібітори протеази, так і можливість підвищення концентрацій розувастатину у плазмі крові на початку терапії та при підвищенні дози у пацієнтів, які отримують інгібітори протеази, одночасне застосування розувастатину з деякими інгібіторами протеази не рекомендується, якщо доза препарату не скоригована. Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати цей ЛЗ; при тривалому лікуванні, можливі виняткові   випадки   інтерстиціальної   хвороби   легень;   у такому разі застосування статинів слід припинити. Підвищує рівень глюкози в крові та у деяких пацієнтів, яким загрожує високий ризик розвитку ЦД в  майбутньому, можуть спричиняти гіперглікемію такого рівня, за якого необхідне належне лікування ЦД; за пацієнтами групи ризику (рівень глюкози натще 5,6-6,0 ммоль/л, ІМТ >30 кг/м2, підвищений рівень тригліцеридів, АГ) слід встановити як клінічний, так і біохімічний контроль згідно із національними керівництвами. Оцінка лінійного росту (зріст), маси тіла, ІМТ (індексу маси тіла) та вторинних характеристик статевого дозрівання за Таннером у дітей віком від 6 до 17 років, які приймали розувастатин, обмежена періодом тривалістю 2 роки; після 2 років досліджуваного лікування жодного впливу на ріст, масу тіла, ІМТ або статеве дозрівання виявлено не було.

Необхідність негайного повідомлення лікарю про випадки несподіваного м’язового болю, м’язової слабкості або спазмів, особливо, якщо вони поєднуються з нездужанням або лихоманкою. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат. При керуванні автотранспортом або роботі з  механізмами слід враховувати можливість запаморочення в період лікування. Жінки репродуктивного            віку            повинні використовувати належні засоби контрацепції.

Розчин         альбуміну людини

Р-н вводити безпосередньо в/в або розводити ізотонічним р-ном (5 % р-ном глюкози або 0,9 % р-ном натрію хлориду); при введенні великих об'ємів нагріти до кімнатної t0 або до  t0 тіла перед застосуванням; не застосовувати р-н при помутнінні або при наявності у ньому сторонніх включень (осаду); після відкриття контейнера використати вміст негайно; невикористаний продукт утилізувати відповідно до місцевих вимог; не використовувати за наявності АР (гіперчутливості) до ЛЗ альбуміну або до будь-яких компонентів ЛЗ; при підозрі на АР або анафілактичні р-ції - введення негайно припинити; у разі розвитку шоку  провести стандартні протишокові заходи; з обережністю застосовувати: в умовах наявності особливого ризику гіперволемії та її наслідків або гемодилюції для пацієнта; при варикозному розширенні вен  стравоходу; геморагічному діатезі; тяжкій анемії; декомпенсованій СН, АГ, набряку легенів; при введенні концентрованого альбуміну дотримуватись обережності при забезпеченні належної гідратації пацієнта; ретельно контролювати стан пацієнта, щоб захистити його від циркуляторного перевантаження та гіпергідратації; при необхідності заміни великих об'ємів крові контролювати коагуляцію і гематокрит; дотримуватися обережності при забезпеченні відповідної заміни інших компонентів крові (факторів коагуляції, електролітів, тромбоцитів та еритроцитів); якщо дозування і швидкість інфузії не  відповідає  стану кровообігу пацієнта, може розвинутися гіперволемія; при введенні альбуміну слід регулярно перевіряти електролітний стан пацієнта і вживати необхідних заходів для відновлення та підтримання електролітного балансу; у хворих із тяжкою ЧМТ та опіками лікування альбуміном можна застосовувати тільки після ретельної оцінки ризиків та користі; не можна цілком виключити можливість  передачі інфекцій (у т.ч. невідомих або нових вірусів та інших патогенів) при застосуванні ЛЗ людської крові або плазми; записувати назву і номер серії ЛЗ щоразу при введенні пацієнту альбуміну людини з метою встановлення зв'язку між пацієнтом і серією ЛЗ; р-ни альбуміну не слід розводити водою для ін’єкцій, тому що це може спричинити гемоліз у реципієнтів; при одночасному застосуванні альбуміну з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії; людський альбумін не слід змішувати з гідролізатами білка (наприклад парентеральним харчуванням) або р-нами, що містять спирт, оскільки такі комбінації можуть спричиняти преципітацію білка. Для покращення простежуваності біологічних ЛЗ рекомендується записувати назву і номер серії препарату щоразу при його введенні пацієнту; бути обережними при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Спеціальних рекомендацій немає; не впливає або має незначний вплив на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами.

Рокуронію бромід

Рокуронію бромід повинен призначати лише анестезіолог із досвідом застосування ЛЗ, що блокують нервово-м’язову передачу; при застосуванні препарату мати готовими для термінового застосування ЛЗ для контрольованої вентиляції легень, подачі кисню та інтубації трахеї. Викликає параліч дихальних м’язів, хворим, яким його вводять, проводити ШВЛ до адекватного відновлення самостійного дихання. Передбачити можливі труднощі інтубації трахеї, особливо у разі його застосування як складової методики швидкої послідовної індукції. Якщо виникають труднощі інтубації, що призводять до клінічної необхідності невідкладного припинення нервово-м’язової блокади, викликаної рокуронієм бромідом, розглянути питання про застосування ЛЗ зворотної дії. Впевнитись, що пацієнт дихає самостійно, глибоко та регулярно, перед тим як він залишить операційну після анестезії. Можливий розвиток залишкової кураризації і після введення  рокуронію броміду, щоб попередити ускладнення, які виникають у результаті залишкової кураризації, проводити екстубацію тільки після відновлення у пацієнта нервово- м’язової провідності. Враховувати й інші чинники,  які можуть спричиняти залишкову кураризацію після екстубації у післяопераційний період (медикаментозна взаємодія або стан хворого). Якщо застосування міорелаксанту не є складовою стандартної клінічної практики, то розглянути можливість застосування ЛЗ зворотної дії (сугамадекс, інгібітор ацетилхолінестерази), особливо у випадках, коли виникнення залишкової кураризації найбільш ймовірне. Можливий розвиток анафілактичних р-цій, вживати запобіжні заходи, спрямовані на попередження їх. Відомі випадки перехресної АР на міорелаксанти. Після тривалого застосування міорелаксантів у хворих, які знаходяться у відділеннях інтенсивної терапії, відзначався тривалий параліч та/або слабкість скелетних м’язів. Для запобігання можливому подовженню нервово-м’язової блокади та/або передозуванню протягом усього періоду застосування здійснювати моніторинг нервово-м’язової провідності, надавати адекватне знеболювання пацієнтам та седативні ЛЗ. Міорелаксанти вводити у ретельно підібраних дозах відповідно до індивідуальної р-ції хворого, введення проводити досвідченим лікарем або під його спостереженням, а також при використанні відповідної методики нервово-м’язового моніторингу. Можливе виникнення міопатії після тривалого введення недеполяризуючих міорелаксантів у комбінації з терапією КС у відділенні інтенсивної терапії, тому для цим пацієнтам період застосування міорелаксанту має бути якомога коротшим. Якщо для інтубації застосовувати суксаметоній, то введення рокуронію броміду відкласти до клінічного відновлення хворого після нервово-м’язової блокади, спричиненої суксаметонієм. Стани, пов’язані зі збільшенням часу циркуляції крові (СС  захворювання, літній вік, набряки), що призводять до збільшення об’єму розподілу, можуть сприяти пізнішому початку дії.  Тривалість дії може бути збільшеною внаслідок зниженого кліренсу плазми крові. З крайньою обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями нервово- м’язової с-теми або пацієнтів, які перенесли поліомієліт, оскільки р-ція на м’язові релаксанти може бути в цих випадках істотно змінена. У хворих із тяжкою міастенією або міастенічним с-мом (с-м Ітона-Ламберта) невеликі дози спричиняють виражену нервово-м’язову блокаду, тому дозу підбирати відповідно до індивідуальної р-ції хворого. При проведенні хірургічних втручань в умовах гіпотермії блокувальний вплив на нервово-м’язову с-тему посилюється, а тривалість дії подовжується.  Може виявляти триваліший ефект, а спонтанне відновлення нервово-м’язової провідності після його застосування може бути тривалішим у хворих із ожирінням. У пацієнтів з опіками може розвиватися резистентність, титрувати дозу відповідно до р-ції у пацієнта. Усунути тяжкі порушення водно-електролітного балансу, зміни рН крові або зневоднення перед початком застосування: гіпокаліємія (після тривалого блювання, діареї або лікування діуретиками), гіпермагніємія, гіпокальціємія (після масивних переливань крові), гіпопротеїнемія, зневоднення, ацидоз, гіперкапнія, кахексія. Введення препарату призводить до паралічу, який може призвести до зупинки дихання та смерті, що є найбільш імовірним у пацієнтів, яким цей ЛЗ  не призначений. Слід переконатись у належному виборі призначеного ЛЗ та уникати плутанини з іншими ін’єкційними р-ми, які є у наявності у ВІТ та в іншій клінічній практиці. Якщо препарат вводить інший медичний працівник, переконайтесь, що доза, яку вводять, є чітко визначена та підтверджена.

Дотримуватися звичайних запобіжних заходів після загальної анестезії для амбулаторних пацієнтів.

Ропівакаїн

Регіонарна анестезія повинна проводитись досвідченим персоналом в належним чином обладнаному приміщенні. Обладнання та ЛЗ, необхідні для проведення моніторингу та невідкладних реанімаційних заходів, повинні бути оперативно доступними. Пацієнти, яким проводять блокади плечового нервового сплетіння, мають бути  в оптимальному стані; перед проведенням блокади пацієнту встановити     в/в     катетер.     Вжити     необхідні     заходи обережності, щоб уникнути внутрішньосудинного введення  і мати відповідну підготовку та бути ознайомленим з діагностикою та лікуванням небажаних ефектів, системної токсичності та інших ускладнень. Випадкове введення в субарахноїдальний простір є ускладненням, що призводить до розвитку високого ступеня спінальної блокади з апное та артеріальною гіпотензією. Розвиток судом найчастіше виникає після проведення блокади плечового нервового сплетіння та епідуральної блокади, що може бути результатом або випадкового внутрішньосудинного введення, або результатом швидкого всмоктування з місця ін’єк. Застосування надмірної дози, яку вводять у субарахноїдальний простір призводить до загальної спінальної блокади. Запобігати введенню ін’єк. у запалені ділянки. При внутрішньосуглобовому введенні бути обережними у випадку підозри на нещодавню обширну внутрішньосуглобову травму або при наявності обширних відкритих поверхонь у суглобі, утворених під  час хірургічних процедур, можливе прискорення абсорбції та підвищення концентрацій ропівакаїну у плазмі крові. Ін’єк. в ділянки голови та шиї, можуть бути пов’язані з підвищеною частотою серйозних небажаних р-цій. Великі блокади периферичних нервів можуть потребувати застосування великих об’ємів місцевого анестетика на сильно васкуляризованих ділянках, які часто приховують крупні судини, де існує підвищений ризик внутрішньосудинної ін’єкції та/або швидкої системної абсорбції, що може призвести до появи високих концентрацій у плазмі крові. Можливий розвиток перехресної гіперчутливості при застосуванні з іншими місцевими анестетиками амідного типу. У пацієнтів з гіповолемією під час проведення епідуральної анестезії може розвинутися раптова і тяжка артеріальна гіпотензія. Може провокувати розвиток порфірії, призначати пацієнтам з г. порфірією тільки у випадку відсутності безпечного альтернативного варіанту. Можливий розвиток хондролізу у пацієнтів, які отримують тривалу інфузію при проведенні внутрішньосуглобової місцевої анестезії, тривала внутрішньосуглобова інфузія не є затвердженим показанням для застосування.

Залежно від дози місцеві анестетики можуть чинити незначний вплив на  психічні ф-ції та координацію навіть при відсутності явного токсичного впливу на ЦНС, а також можуть тимчасово погіршити рухову активність та пильність.

Ропінірол

уникати супутнього застосування ропініролу та нейролептиків або інших антагоністів допаміну центральної дії. Попередити пацієнтів про можливість розвитку сонливості або епізодів раптового засинання, що може призвести до травми.Регулярно контролювати можливість розвитку порушень контролю імпульсів. Пацієнтів і їх опікунів інформувати про те, що при застосуванні табл. можливі поведінкові прояви розладів імпульсивного контролю. Контролювати АТ, особливо на початку терапії і у пацієнтів з тяжкими порушеннями СС системи. З обережністю призначати пацієнтам з тяжкими СС хворобами. Проводити періодичні огляди шкіри на предмет меланоми. Слід проінформувати пацієнта про с-м відміни, ще до початку ↓ дози агоніста допаміну, у випадку стійких с-мів може виникнути необхідність у тимчасовому підвищенні дози ЛЗ. Проінформувати про можливість виникнення галюцинацій. Переходити на лікування табл. пролонгованої дії лише після досягнення симптоматичного контролю внаслідок застосування табл. негайної дії. Куріння стимулює метаболізм CYP 1A2, тому пацієнти, що почали або кинули палити протягом лікування препаратом, потребують корекції дози. При виявленні таких р-цій як галюцинації, сонливість та/або епізоди раптового засинання, слід поінформувати пацієнтів проте, що їм не слід керувати автомобілем, брати участь у діяльності, при якій порушення уваги може піддавати їх ризику серйозних ушкоджень/смерті.

не застосовувати при рідких спадкових проблемах переносності галактози, лактазній недостатності Лаппа або мальабсорбції глюкози-галактози. Під час лікування утриматися від алкоголю. При галюцинаціях, сонливості та/або епізодах раптового засинання, утримуватися від керування автомобілем та діяльності, під час якої порушення уваги може становити ризик серйозного травмування/смерті для себе або для інших.

Рофекоксиб

не призначати пацієнтам з АР на АСК в анамнезі, пацієнтам, які лікуються АСК; обережно пацієнтам, які страждали на виразку чи кровотечу ШКТ; не  призначати при ПН та НН; у пацієнтів зі значною дегідратацією до початку терапії проведення регідратації; може маскувати гарячку, яка є проявом інфекції, необхідно брати до уваги, призначаючи пацієнтам, які вживають його при інфекційних захворюваннях; не застосовується як засіб профілактики ССЗ; при комбінованій терапії з антикоагулянтами контролювати протромбіновий час; препарат не застосовують для лікування онкологічних хворих і хворих підвищеної групи ризику з боку ССС (з перенесеними інфарктами,      інсультами,      прогресуючими    клінічними формами атеросклерозу); якщо протягом лікування у пацієнта погіршиться функція будь-якої системи органів, провести відповідні заходи та розглянути можливість припинення лікування рофекоксибом; при перших проявах висипу на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших проявах підвищеної чутливості застосування рофекоксибу припинити

утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, які вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних р-цій

Рофлуміласт

перед початком лікування проінформувати пацієнта про можливі ризики та про запобіжні заходи для безпечного застосування ЛЗ, видати пам"ятку для пацієнтів; не призначений для надання екстренної допомоги при г. бронхоспазмах; у разі клінічно значущого зниження маси тіла невідомої етіології необхідно припинити прийом препарату і відстежувати динаміку маси тіла; не починати лікування препаратом у пацієнтів з тяжкими імунологічними захворюваннями (ВІЛ-інфекція, розсіяний склероз, червоний вовчак, прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія), тяжкими формами г. інфекційних захворювань, онкологічними захворюваннями (за винятком базально-клітинної карциноми) або у пацієнтів, які приймають імунодепресивні ЛЗ (метотрексат, азатіоприн, інфліксимаб, етанерцепт) чи довготривало застосовують р/os КС (за винятком системних КС короткочасної дії); супутнє лікування теофіліном як підтримуючої терапії не рекомендоване; не рекомендується застосовувати пацієнтам з депресією, асоційованою із суїцидальними думками або поведінкою, в анамнезі.

пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, лактазну недостатність           або           порушення всмоктування глюкози-галактози, не застосовувати препарат; не впливає на швидкість р-ції при керуванні автотранспортом та роботі з ін. механізмами; небажані явища, такі як діарея, нудота, біль у животі і головний біль, зазвичай мають місце у перші тижні лікування і зникають під час подальшого лікування; жінкам репродуктивного віку рекомендується застосовувати ефективні методи контрацепції під час лікування.