17.5. Противірусні засоби
У комплексній терапії вірусних інфекцій, окрім противірусних засобів, застосовують імуномодулятори
(див. розд. «ІМУНОМОДУЛЯТОРИ ТА ПРОТИАЛЕРГІЧНІ ЗАСОБИ»).
17.5.1. Засоби, що застосовуються для профілактики та лікування грипу
Найефективнішим засобом профілактики грипу є вакцинація. З профілактичною та терапевтичною метою застосовують римантадин. При призначенні у перші 2 дні хвороби є ефективним для лікування грипу, викликаного усіма відомими штамами вірусу типу А, як протигрипозний засіб ефективним є озельтамивір.
17.5.2. Засоби, що застосовуються для лікування герпетичних інфекцій
Герпетична інфекція характеризується довічною персистенцією вірусу, який активується при дії негативних факторів на організм людини; вона є поширеним опортуністичним захворюванням у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. До герпесвірусів відносять ВПГ-1 і ВПГ-2 (1-го та 2-го типів), BVZ, ЦМВ, вірус Епштейна-Барра. Клінічно герпесвірусна інфекція проявляється:
1) локально: офтальмогерпесом, генітальним герпесом (ВПГ-2), герпесом шкіри й слизових оболонок;
2) генералізованою герпетичною інфекцією, енцефалітом.
Основні протигерпетичні засоби поділяють за спектром активності на ті, які:
1) діють переважно на ВПГ-1, ВПГ-2 та BVZ;
2) діють на ЦМВ.
17.5.2.1. Засоби, що застосовуються для лікування інфекцій, викликаних вірусами ВПГ і BVZ
Препарат вибору – ацикловір, але він не призводить до ерадикації вірусу і є ефективним переважно у продромальному періоді. Валацикловір та фамцикловір є проліками, які метаболізуються із утворенням відповідно ацикловіру і пенцикловіру та мають вищу біодоступність.
17.5.3. Засоби, що застосовуються для лікування ВІЛ-інфекції (протиретровірусні засоби – ПРВЗ)
ВІЛ-інфекція – довготривала інфекція, збудником якої є ВІЛ. Прогресуюче ураження імунної системи призводить до СНІДу, при якому у хворого розвиваються «опортуністичні хвороби»: тяжкі форми інфекцій, викликані умовно-патогенними збудниками, й деякі онкологічні захворювання. Метою лікування є максимально довге збереження якості життя і максимальне збільшення його тривалості, для чого необхідно добитися стійкого пригнічення реплікації ВІЛ. Абсолютним показанням для проведення терапії ПРВЗ є наявність клінічних проявів імунодефіциту, за їх відсутності – зниження кількості СD4-лімфоцитів < 200/мкл або рівень РНК ВІЛ > 100 тис. копій у 1 мл крові. Основний принцип підходу до лікування хворих ВІЛ-інфекцією – довічне застосування ПРВЗ. Усі ПРВЗ є дорогими й високотоксичними препаратами, які можуть викликати небажані реакції, загрозливі для життя. Більшість ПРВЗ, може вступати у потенційно небезпечну лікарську взаємодію. Неправильне застосування ПРВЗ призводить до швидкого розвитку резистентності.
На сьогодні застосовують кілька варіантів високоактивної протиретровірусної терапії: а) 3 НІЗТ; б) 2 НІЗТ + 1 або 2 ІВП; в) 2 НІЗТ + 1 ННІЗТ; г) НІЗТ + ННІЗТ + ІВП. Як стартовий режим рекомендують застосування 2 НІЗТ + ІВП або 2 НІЗТ + ННІЗТ.