19. Лікарські засоби для лікування злоякісних новоутворень
19.1. Антинеопластичні засоби
Антинеопластичні засоби мають як протипухлинну дію, так і здатність токсично діяти на нормальні тканини. Тому при призначенні певного засобу завжди приймають до уваги співвідношення можливої користі й ризику розвитку токсичних реакцій.
Протипухлинні засоби поділяють на кілька груп, кожна з яких характеризується специфічною протипухлинною активністю, місцем дії та токсичністю. Знання їх метаболізму та шляхів екскреції дуже важливе, оскільки при онкологічному захворюванні може порушуватися фармакокінетика препарату й збільшуватися його токсичність.
В теперішній час засоби для лікування злоякісних новоутворень застосовують переважно в комбінації – у вигляді поліхіміотерапії за спеціальними схемами, рідко у вигляді монотерапії. Зазвичай комбінації токсичніші, аніж окремі препарати, але мають переваги через збільшення протипухлинного ефекту, зниження розвитку резистентності до лікарських засобів та збільшення тривалості життя при лікуванні певних пухлин. Проте в деяких клінічних ситуаціях лікування лише одним препаратом залишається методом вибору.
19.1.1. Алкілуючі засоби
Вони порушують структуру ДНК, утворюючи ковалентний зв'язок з нуклеотидами та поперечні зшивки між нитками ДНК, й тим самим пригнічують ділення клітин. Додатково до звичайних побічних ефектів, властивих всім цитотоксичним засобам, алкілуючі препарати при довготривалому застосуванні викликають сильне пригнічення гаметогенезу й, у поєднанні з променевою терапією, помітно збільшують частоту виникнення вторинних пухлин та лейкозів. Частота виникнення та ступінь тяжкості побічної дії варіює залежно від дози препарату, що застосовується, показань, при яких застосовується, та комбінації ліків, з якими застосовується мелфалан. Для визначення частоти виникнення побічної дії застосовується така класифікація: дуже часто => 1/10, часто => 1/100 та < 1/10, нечасто => 1/1000 та < 1/100, рідко =>1/10,000 та < 1/1000, дуже рідко < 1/10,000.
19.1.2. Антиметаболіти
Антиметаболіти (антагоністи природних метаболітів) включаються до складу молекул нуклеїнових кислот, які заново синтезуються в ядрі, або ж необоротно взаємодіють з життєво важливими ферментами клітин, порушуючи нормальне ділення клітин.
19.1.4. Цитотоксичні антибіотики
Широко застосовують для лікування пухлин. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу ДНК у зв’язку зі зв’язуванням з ДНК та індукції одно- та дволанцюгових розривів, а також із взаємодією з ДНК-залежними ферментами, перш за все, з топоізомеразами ІІ та І.
Багато цитотоксичних антибіотиків мають радіоміметичну активність, тому їх слід поєднувати з променевою терапією.
Даунорубіцин, доксорубіцин та ідарубіцин – антрациклінові антибіотики. Мітоксантрон та епірубіцин – синтетичні похідні антрацикліну. Блеоміцин відносять до групи флеоміцинів, дактиноміцин – до групи актиноміцинів.
19.2. Лікарські засоби, що використовуються для гормональної терапії злоякісних новоутворень
19.2.1. Гормони та їх аналоги
Гормональна терапія сьогодні набуває все більшого значення при лікуванні таких гормонозалежних злоякісних новоутворень, як рак молочної залози, рак простати та ендометрію. Гормональні препарати також застосовують для лікування окремих солідних пухлин, а саме: раку нирок, карциноїду, меланоми та ін. Гормональна терапія призначається на досить тривалий термін (роки), потребує змін залежно від клінічної ситуації, дозволяє купірувати симптоматику, запобігти рецидиву захворювання, покращити якість та продовжити тривалість життя хворих. Під час гормональної терапії слід контролювати стан місця локалізації первинної пухлини, шляхів лімфовідтоку та типових місць віддаленого метастазування з метою раннього виявлення рецидиву захворювання. У випадках первинного хірургічного лікування раку молочної залози необхідно операційний матеріал (а саме видалену тканину злоякісного новоутворення) дослідити на наявність рецепторів до естрогену та прогестерону.
19.2.2. Антагоністи гормонів та подібні лікарські засоби
19.2.2.2. Антиандрогени
Всі антиандрогени інгібують дію андрогенів на органи-мішені шляхом конкуренції з ними за зв’язування з рецепторами. Комплекс «антиандроген -- рецептор» не здатний специфічно зв’язуватися з хроматином та ініціювати синтез специфічних андрогензалежних білків у клітині. Серед антиандрогенів виділяють речовини з чистим, або істинним, антиандрогенним ефектом (вони мають лише здатність блокувати рецептори андрогенів) і речовини з подвійною дією (мають, окрім здатності блокувати андрогенні рецептори, прогестагенну та антигонадотропну активність).
Чисті антиандрогени (бікалутамід, флутамід) блокують рецептори андрогенів як у простаті, так і в гіпоталамусі. У зв’язку з цим, відбувається стимуляція осі «гіпоталамус – гіпофіз -- сім’яники» і, як наслідок, -- гіперплазія клітин Лейдига. У чоловіків при цьому підвищується Спл тестостерону та естрадіолу, що викликає гінекомастію. Підвищення Спл ендогенного тестостерону з часом може повністю знизити антиандрогенний ефект ЛЗ. Тому, за допомогою чистих антиандрогенів, не можна досягнути повної нейтралізації трофічної дії ендогенних андрогенів на простату.
Антиандрогени подвійної дії (ципротерон), крім антиандрогенних якостей, мають антигонадотропну активність. Порівняно з чистими антиандрогенами, ципротерон одночасно знижує Спл андрогенів та блокує дію андрогенів на рівні рецепторів простати. В результаті цього, він дає ефекти, схожі на хірургічну кастрацію. Завдяки гестагенній активності, ципротерон не викликає напливів гарячки, на відміну від аналогів ГРГ
19.3. Імуномодулюючі засоби
19.3.2. Інтерферони
Мають протипухлинний ефект при певний видах лімфом та солідних пухлинах